Втрата голосу

Два дні тому Дмитро Дубілет написав в ФБ: «Часто питають, чому я перестав писати в соцмережах. Відповідь очевидна: війна. Писати про будь-що інше здається майже неможливим. Ясна річ, що я особисто та компанії, до яких дотичний, допомагаємо ЗСУ. Але ж писати про це було б дивно».

Це тренд. Приблизно в цей самий час схоже написала Maria Khrapachova. Я зіткнулася з цим феноменом у 2019 — тоді я поділилася з Lala Tarapakina і Natalia Pankratova, що «втратила голос». А з початком повномасштабної [втрата голосу] набула масштабу епідемії.

Починається це з великого стресу екзистенціального характеру. У мене це була раптова вимушена еміграція на кілька місяців, ускладнена зіткненням із юридичним шахрайством. У когось — смерть близького, проблеми з власним здоров'ям і, звісно, війна як потрясіння основ.

Писати — не завжди стратегія. Часто це потреба інтроверта сказати, отримати доторк опосередковано, через текст. Запозичуючи в Жадана, можна сказати «затопило корені слів». Пишемо ми, структуруючи внутрішню й зовнішню реальність і зазвичай із надлишку, та коли надлишку немає, писати хочеш, але не можеш. Ще й тому, що для структурування нового життя, в яке нас втягнула війна, не вистачає інформації. У структурі прогалини.

І тут напрошується теоретичний поки що висновок, який, утім, вже підтверджується практикою. Перш ніж щось структурувати, треба відчути в собі для цього ранг Того-хто-має-право. Ранг дослідника й пакувальника нової реальності. Спочатку дослідника, потім пакувальника. Цим пояснюється феномен популярності Арестовича-2014 і Арестовича-2022. Він перебував у місці й ранзі дослідника, і його здатність швидко структурувати й упаковувати стала в пригоді на всі 100.

Той, хто не втратив ці ранги — пишуть.

Відповіддю на запитання «як бути, коли новий досвід затоплює здатність писати», як не зламатися під гнітом почуття провини, непотрібності, слабкості — буде «досліджувати й структурувати, упаковувати-формулювати в живому діалозі з такими самими дослідниками».

Наш малий світ змінюється всередині великого світу, який теж змінюється, і теж від цього в шоці. Новий досвід такий великий, що досліджувати й упаковувати його потрібно довго. Тому здатність писати повернеться до нас за умови, що ми будемо дослідниками в контакті з іншими дослідниками довго. А тепер давайте спроектуємо цей процес на письменників і художників. Думаю, починаючи з 2026-го ми можемо очікувати на нову хвилю в літературі та поезії, у мистецтві — особливо українському.