Стосунки Т-П із психодинамічної точки зору

З психодинамічної точки зору союз П і Т виглядає як трагедія в дусі Шекспіра. На сцені — два сильних, але глибоко різних архетипи.

Один — втілення паранойяльної психопатії: його марення величі переростає в марення переслідування, він живе у світі змов і священних місій.

Інший — гіпертимно-істероїдний тип: харизматичний, активний, артистичний, примхливий, навіжений. Він уміє спокушати публіку, зваблювати натовп, казати те, що люди хочуть чути — і вірить у це настільки, що реальність стає другорядною.

Цей союз лише здається неможливим, але він тримається. Як і в будь-якій токсичній парі, кожен дає іншому те, що той несвідомо шукає. П — відчуття надмісії. Т — сцену, на якій можна грати з руйнуванням як із формою свободи. Це зв'язок паранойяльного бога та істероїдної богині. Він каже: «Ми вищі за правила». Вона відповідає: «Я вища за те, що ти вважаєш своїми правилами».

У драмі, крім Макбет і Леді Макбет, є ще третя сила. Вона не на авансцені, не бере на себе відповідальність, але шепоче з-за лаштунків. Вона — три відьми, рок, внутрішній голос, Тінь. Те, що говорить: «Ти обраний», «Ти зміниш хід історії», «Ти можеш порушити всі правила — адже ти не такий, як інші». Леді Макбет підштовхує. Макбет робить. А голос — спокушає. Так само і тут: П підштовхує, Т діє, але є щось, що з'єднує їх — образ їхньої винятковості, ідея їхньої історичної ролі, солодкий шепіт нарцисичної ілюзії. Це не стільки змова, скільки вибір. Бо питання не в тому, хто говорить голосніше, а кого ти вирішиш слухати.

І поки З, Європа і весь інший світ намагаються повернути Т до реальності, він цю реальність витісняє. Не тому що не розуміє, а тому що вона не поєднується з його образом, роллю. Визнати її — означає зруйнувати свою роль. А він не може без сцени.

Як можна зруйнувати цей союз? Як вбити клин між паранойяльно-істероїдним союзом? Потрібно не боротися з їхньою силою, а розкрити їхню вразливість. Пробудити в паранойяльній особистості підозру, що Богиня фліртує з іншими. Що вона більше не вірна їхній «великій місії». Істероїд завжди грає на кілька фронтів — навіть якщо сам не усвідомлює цього. А параноїк не терпить зради. Ось де шепіт відьом може стати зброєю: не кричи правду — нашепчи сумнів.

UPD: П, на жаль, розуміє механізм їхнього зчеплення. Підтвердження тому — подарований ним портрет. Сам по собі подарунок у вигляді портрета — дар істероїду. Т чи то «вкусив», чи то просто тримає за яйця своїх придворних. Подивіться, як Віткоф зі сльозами на очах розповідав про передачу портрета.