Спільноти долі

Люблю період, коли на початку роботи над книгою збирається масив ще не структурованої інформації по темі і в ньому перемішані різні фракції — руда, напівдорогоцінні метали, золото і діаманти.

Зараз я «копаю» великий і значний пласт соціологічного розуміння долі як сукупності значущих життєвих виборів. За що дякую Victor Vakhshtayn, який чітко і послідовно розбирає цю тему і щедро ділиться джерелами.

Сьогодні мова піде про статтю самого Вахштайна «Спільнота долі: до військової історії ідей». У ній автор аналізує поняття «спільнота долі» як категорію соціології та політичної філософії в контексті криз, воєн і катастроф.

Вахштайн підкреслює: «спільнота долі» — не соціальний факт, а спосіб інтерпретації того, що відбувається. Такий спосіб виникає в виняткових обставинах. Термін походить від праць Вебера і Парсонса. Вебер використовував його для опису етнічної спільності як «суб'єктивної віри в спільне походження і долю». Спільнота долі формується не з попередніх зв'язків, а в момент загрози, коли колишні ідентичності розмиваються. Вона не вимагає ні згоди, ні вибору: людина включається в неї за фактом, «вимушено».

Термін яскраво актуалізується ближче до середини ХХ століття насамперед як технологія мобілізації у війнах і катастрофах. Спільнота долі в середині ХХ століття — це не реально існуючий колектив, а концептуальна національна єдність, що формується через патріотичну риторику і наратив. Як приклади Вахштайн розглядає досвід нацистської Німеччини (Volksgemeinschaft), Ізраїлю (кібуц, релігійна ідея обраності), пізнього СРСР і відносно сучасну РФ. Він демонструє, як мобілізуюча сила ідеї долі може використовуватися для консолідації населення, виправдання насильства, виключення «чужих». Автор підкреслює: апеляція до долі в подібних ситуаціях — потужний спосіб руйнування громадянської автономії. Тому «спільноту долі» слід розглядати не як факт, а як ідеологічну конструкцію, що потребує критичного аналізу.

Висновок. Повномасштабне вторгнення і багатошарова війна, що розгорнулася за ним, — подія, навколо якої в Україні вже сформувалася спільнота долі. Навіть, мабуть, декілька. Питання. Цей процес має подвійний характер: він починається як стихійна реакція на потрясіння, але поступово стає результатом керованої мобілізації. Адже апеляція до долі, як ми пам'ятаємо, руйнує громадянську автономію. Чим корисний і чим небезпечний для українського суспільства цей процес?

До речі, в українській мові використовується два слова: доля і судьба. І не дуже зрозуміло, як краще формулювати в цьому випадку: спільноти долі або спільноти судьби.