Простою мовою. Психоемоційний стан військових

Нарешті я спромоглася перекласти на просту мову суть дослідження психоемоційного стану військових, яке проводила в рамках кваліфікаційній роботи (магістратура Крок, психологія), тестуючи #dodomu разом з Bashlakova Yuliya. Довго не могла збагнути як почати, щоб це не виглядало набором термінів, поки не «стригерилася» об статтю на Медузі, і не зрозуміла, що почати треба з опису стану типового військового, спираючись на дані по групі.

Дані отримані в шпиталях. Я описую групу, але для простоти почну якби з опису окремої людини, типового військового.

ПСИХОЕМОЦІЙНИЙ СТАН ВІЙСЬКОВИХ: КОМПЛЕКСНИЙ АНАЛІЗ Він — військовий, який зараз в шпиталі проходить реабілітацію. На перший погляд, звичайний чоловік: стриманий, небагатослівний, інколи навіть іронічний. Його реакції логічні, він не заперечує труднощів і не намагається виглядати краще, ніж є насправді. Проте за цією зовнішньою врівноваженістю ховається внутрішнє напруження. Він прислухається до себе, помічає кожен фізичний дискомфорт, але не скаржиться. Це не просто увага до здоров'я, а певний спосіб впоратися з напругою — ніби якщо зосередитися на фізичних відчуттях, можна відволіктися від того, що в голові.

Його настрій стабільний, але переважно злегка пригнічений. Він не в депресії, але йому важко знайти щось, що б по-справжньому радувало. Водночас він енергійний, має сили діяти, бере участь у розмовах, не уникає людей. Він не конфліктний, але його терпимість має межі — якщо щось здається йому неправильним, він висловлюється чітко й без дипломатії. Інколи може бути імпульсивним.

Є в ньому і певна дистанційованість. Він уникає надмірного зближення, ніби захищає свій внутрішній світ. Його думки часто зайняті тим, що відбувалося на війні, він може довго прокручувати в голові ті чи інші ситуації. Він не розповідає про це відкрито, але його поведінка видає внутрішню напругу. Інколи він може несподівано емоційно зреагувати — на музику, запахи, раптові звуки.

Його мислення структуроване, він звик до порядку й логіки. Водночас у нього є своєрідна впертість — якщо він у щось вірить, переконати його важко. Він може бути різким у своїх судженнях, особливо якщо відчуває несправедливість. Його внутрішня система цінностей міцна й не схильна до компромісів.

Він не вважає себе особливо вразливим. Навпаки, йому здається, що він достатньо стійкий. Проте глибоко всередині він добре відчуває невизначеність і приховану тривогу. Його підсвідомість ніби готова до боротьби, і хоча зовні він здається врівноваженим, всередині завжди є напруга. Він не відмовляється від допомоги, але й не прагне її. Йому потрібні чіткі орієнтири, правила, структура. Він не любить хаосу, але водночас інтуїтивно тягнеться до динаміки й змін. Головне для нього зараз — знайти баланс між контролем і можливістю відпустити ситуацію, і коли він не на фронті — дозволити собі жити поза військовими реаліями.

ВНУТРІШНІЙ РОЗРИВ: ЕФЕКТ 1,8 Крім загальних особливостей, у психоемоційному стані військових є ще один важливий аспект — зв'язка 1,8. Вона проявляється як внутрішній розрив між тим, що людина відчуває, і тим, як її сприймають інші. Зовні він виглядає активним, енергійним, без ознак ПТСР. Але всередині діють механізми аутизації (відсторонення, згортання всередину себе). Це проявляється у спотвореній чутливості, відчутті сторонніх звуків, загостреному самоспостереженні.

Він закривається у власному світі. Відгороджується від тих, хто не має схожого досвіду, і прагне залишатися серед «своїх» — побратимів. З одного боку, це сприяє взаємодопомозі, спільному проживанню досвіду та реабілітації. Але з іншого — така жорстка психологічна зв'язка робить традиційні методи реабілітації малоефективними. Аутизація як механізм психологічного захисту ускладнює адаптацію в сім'ї та соціумі.