Емоційне вигоряння

Емоційне вигоряння зазвичай пояснюють словом «занадто»… занадто багато роботи… надто багато стресу… занадто мало відпочинку. Все це правда, але пояснює не все. У психодіагностиці ми розглядаємо вигоряння не лише як наслідок навантаження, а й як результат процесів, що відбуваються всередині особистості.

У нас, людей, є психологічні захисні механізми (витіснення, раціоналізація, проекція…) — імунна система нашого «Я». Зазвичай вони непомітно виконують свою роботу: допомагають переживати критику, помилки, тиск, неприємні сигнали, конфлікти, захищаючи самооцінку, тобто відчуття «я ок!»

Але кожен із захисних механізмів вимагає енергії. Поки її витрата менша, ніж здатність психіки відновлюватися, ми витримуємо навіть дуже серйозні навантаження — та сама «стресостійкість» з опису вакансій. Проблеми починаються, коли замість роботи головним споживачем енергії стає необхідність постійно захищатися — від критики, від відчуття власної неспроможності, від почуття провини… Багато енергії витрачається й на щоденну спробу бути людиною, якою ти насправді не є, на самовиправдання.

Саме тому психодіагност не обмежується питанням «скільки працює людина», а намагається зрозуміти, на що саме психіка витрачає енергію. Дві людини можуть працювати в однакових умовах, але одна з них вигорає, а інша — ні. Тобто питання не тільки в тому, скільки ми працюємо, а в тому, чи на своєму ми місці.

І тому нам всім варто знати, що профілактика вигоряння починається не з відпустки, а з питання: «Що сьогодні змушує мою психіку витрачати сили не на роботу, а на самозахист?»