Дякую, Алла Борисівна і Катя Гордєєва

Колись я думала, що російський бунт почнеться з пісні БГ, але Пугачова — набагато краще. «Запомни, 27-й год».

Це інтерв'ю — подарунок. Воно якнайкраще ілюструє зброю десакралізації. Алла Пугачова, сама будучи сакральною фігурою для більшості росіян, десакралізує сучасну Росію, оскаржуючи її «священні» державні наративи та ідеологічні конструкції, перекладаючи їх зі сфери «сакрального» в «профанне» та індивідуальне.

Десакралізація через заперечення державних міфів та ідеології: 1. Протиставлення «хибних форм» сучасних міфів. Алла Пугачова прямо заперечує державні наративи і міфи, називаючи їх помилковими. «Ребята, научитесь говорить правду». 2. Заперечення «священного» статусу держави: «Я могу покинуть родину, которую я очень люблю, только в одном случае, если родина меня предаст. Она меня предала». Ця заява прямо заперечує «сакральний» і непорушний статус держави. «Сказати батьківщині, що вона не права — це патріотизм» сильно суперечить офіційній «патріотичній риториці». 3. Критика «гордині» влади: «Гордыня (власти) — это грех». Ця критика підриває моральний авторитет влади, яка часто прагне до «сакрального» і непогрішного статусу.

Десакралізація через пріоритет совісті та індивідуального досвіду: 1. Переважання індивідуальної совісті. Пугачова підкреслює, що «совесть, Катя, она дороже славы, дороже роскоши, дороже всего, особенно в моём возрасте». Таким чином, вона підносить індивідуальну моральну позицію над колективною установкою держави. 2. Особистий досвід «війна-війна». Вона говорить про нестерпність загибелі людей з обох сторін, позбавляючи війну будь-якого «священного» або героїчного ореолу. І — пам'ятаємо для кого Пугачова є сакральною фігурою: для тих, хто дивиться російські новини по телевізору. 3. Робота з образом Дудаєва, якого влада рф зробила «сакральним нечистим». Пугачова згадує його як «очень приличном, порядочном, интеллигентном человеке». Вона повертає йому людське обличчя, вириваючи з ідеологічної рамки «ворога народу».

Десакралізація через руйнування «спільноти долі»: 1. Оскарження поняття «зрада». Пугачова відкидає звинувачення в «зраді», задаючись питанням: «Как надо не уважать свою страну, чтобы сказать, что из неё бежали, что тюрьма что ли какая-то?». 2. Викриття штучності культурних фігур. Критика Шамана вказує на інструментальний характер «сучасних міфів». «Бабло перемогло добро» — розкриваючи комерційну і нещиру природу того, що видається «патріотичним».

Окремо — десакралізація однієї з головних «скрєп» — сім'ї. АБ звертається до власного досвіду кожного, переводячи сімейні відносини до профанних, звичайних, але цінних не для держави, а для себе. І одночасно обурюється з команди «РОЖАТЬ», кажучи що для того, щоб молодь хотіла дітей, треба створити їм умови — перспективу, здорову економіку, безпеку.

Таким чином, цим інтерв'ю Пугачова десакралізує сучасну Росію, оскаржуючи державні наративи, підносячи індивідуальну совість, руйнуючи ідеологію «спільноти долі» і оголюючи інструментальну природу сучасних культурних і політичних міфів. «Я их люблю и страдаю из-за них, потому что за них переживаю… Они гордятся этим… истории не знают… гордятся историей… Вот это показушное всё… позорище… эти доносчики это грибок страны… вот такая трагедия».